#поезія Там з під завалів витягли котя, Іще сліпе, вміщається в долоню, Й хапається так міцно за життя, Ховається від стаху і від болю, Й нявчить тихенько, наче просить світ, Про щось своє, що важко пояснити, Щоб було менше відчаю і бід, Щоб від ракет не помирали діти, Щоб літо було знову про тепло, Про спів птахів, про стиглу полуницю, А не про вибите ударною вікно, І сон страшний, що вже три роки сниться, Й прокинутись не можемо ніяк Й з полегшенням зітхнути - "жах наснився.. Як у долонях плаче кошеня, Як світ руйнується й не може зупинитись"... 02.08.2025 Іра Спірідонова Від авторки: "П. С. Колись, мені років 10..11 було, ми знайшли влітку у дворі десь такого ж котенятка і ходили всією нашою великою дитячою компанією ( чоловік 8-10) з однієї квартири до іншої і вмовляли батьків, що його треба забрати врятувати , бо на вулиці воно не виживе. Уявіть, коли кагал дітей ввалюється в маленьку однокімнатну гостинку, загальною площею 24 м.кв і вмовляє. Моя мама здалася. Назвали "Ксю", годували молоком з соски. Гарно було."