#поезія Хованка Я ще змалечку гарно навчилася грати у хованки: Хто б мене не шукав, усе марно, бо я вмотивована Кривдами, криками, галасом світу бентежного Бігти, ховатись, лише крізь шпариночку стежити. Я могла бути наче прозорою і дуже тихою, Вміла завмерти надовго і майже не дихати, Вірила - силою думки я мов розчиняюся, Аби постати у світі без мороку й хаосу. То була лише гра, та здавалось - життя на кону. Я лишалась живою. Мене залишали одну І у тишу та спокій я вже догравала сама… Самота переконлива - в хованці болю нема. Там безкрайо і синьо, на спинах колишуть кити Власний світ, який вабить постійно, завжди прихистить - Світ ілюзій, що й досі тримає мене на плаву, Божевільну, мабуть, але всупереч всьому живу. Я не можу спинитись, проте, мене можна знайти! Варто тільки хотіти. Лічити лише до пʼяти. Помічати підказки: вони в чорно-білому світі Проростають моїми слідами, римуються, квітнуть. P.S. Я така вже, як є… Певно, гірша з можливих ілюзій… Тож, рахуй до пʼяти, мій О.Е. Я люблю тебе. Сьюзі Ju Li Ya