#поезія
Опусти косу – нехай з них росте трава.
Пам’ять – це щось просте, як перші слова,
це щось із глибоких кишень, із старих шуфляд,
щось, що саме в сòбі життя, ніби ліс чи сад.
Відійди тепер – їх уже без сенсу кудись нести,
їх забрали до тебе. З оглушливої пустоти,
із якої все ще намагаються видертися вони,
їхні душі тепер, як рибалка, давай, тягни.
Що твій образ їм, безликий, темний, тонкий –
страх насправді вбраний в дешевий солдатський стрій,
напівп’яний; не човен, не чорний крук, не сліпий тунель –
справжня смерть виносить речі з чужих осель.
Де ти була, коли їм заради розваги стріляли у лобове?
Їхня кров в підземних ріках тепер пливе.
Вітер носить їхнє відлуння поміж спалених хат
молитвою з уст старечих, лепетом немовлят.
Що ти знаєш про те, як в долонях топити сніг,
як збирати слова прощання із вуст чужих,
як складати списки полеглих, як складати полеглих в сховища дальній кут,
як вдихати останню надію як наміцнішу з усіх отрут,
як не долічитися днів чи хвилин до кінця цієї зими?
Смерте, ти нічого не знаєш, вклякни й оплач, перепроси, прийми.

Катерина Бабкіна

#поезія Опусти косу – нехай з них росте трава. Пам’ять – це щось просте, як перші слова, це щось із глибоких кишень, із старих шуфляд, щось, що саме в сòбі життя, ніби ліс чи сад. Відійди тепер – їх уже без сенсу кудись нести, їх забрали до тебе. З оглушливої пустоти, із якої все ще намагаються видертися вони, їхні душі тепер, як рибалка, давай, тягни. Що твій образ їм, безликий, темний, тонкий – страх насправді вбраний в дешевий солдатський стрій, напівп’яний; не човен, не чорний крук, не сліпий тунель – справжня смерть виносить речі з чужих осель. Де ти була, коли їм заради розваги стріляли у лобове? Їхня кров в підземних ріках тепер пливе. Вітер носить їхнє відлуння поміж спалених хат молитвою з уст старечих, лепетом немовлят. Що ти знаєш про те, як в долонях топити сніг, як збирати слова прощання із вуст чужих, як складати списки полеглих, як складати полеглих в сховища дальній кут, як вдихати останню надію як наміцнішу з усіх отрут, як не долічитися днів чи хвилин до кінця цієї зими? Смерте, ти нічого не знаєш, вклякни й оплач, перепроси, прийми. Катерина Бабкіна
Sad
2
123views