Українська
English
#поезія
Із біноклем у себе як гляну я –
Не впізнаю в обличчя спокусницю.
А душі – тій не стане кетанову,
Та нехай же вже біль її лусне цей!
Стане маґлом хай чорний маг-відчай мій,
Що штовхає у прірву апатії.
Стіни серця завішані пікчами:
Щось нестримне нуртує за ґратами.
Я сама собі недосповідуюсь
І не знаю, куди мені рухатись.
У мені – партизанка і грішниця,
В котрих страх бути кимось почутими.
Порожнече яскравого кольору,
Пофарбована вправно наївністю.
Та наповнись же ти непокорою.
Де завзяття шкільне заподілося?
В чому визначилась – я не знаю ще,
Відчуваю потребу в поезії.
Про вогонь лиш пишу – не про згарище,
Але згарище – не перекреслити.
Під замками – плоди заборонені.
Я вдаю, що мені фіолетово.
Моя шафа набита драконами,
Що не хочуть ставати скелетами.
Тетяна Осіпенко
Із біноклем у себе як гляну я –
Не впізнаю в обличчя спокусницю.
А душі – тій не стане кетанову,
Та нехай же вже біль її лусне цей!
Стане маґлом хай чорний маг-відчай мій,
Що штовхає у прірву апатії.
Стіни серця завішані пікчами:
Щось нестримне нуртує за ґратами.
Я сама собі недосповідуюсь
І не знаю, куди мені рухатись.
У мені – партизанка і грішниця,
В котрих страх бути кимось почутими.
Порожнече яскравого кольору,
Пофарбована вправно наївністю.
Та наповнись же ти непокорою.
Де завзяття шкільне заподілося?
В чому визначилась – я не знаю ще,
Відчуваю потребу в поезії.
Про вогонь лиш пишу – не про згарище,
Але згарище – не перекреслити.
Під замками – плоди заборонені.
Я вдаю, що мені фіолетово.
Моя шафа набита драконами,
Що не хочуть ставати скелетами.
Тетяна Осіпенко
#поезія
Із біноклем у себе як гляну я –
Не впізнаю в обличчя спокусницю.
А душі – тій не стане кетанову,
Та нехай же вже біль її лусне цей!
Стане маґлом хай чорний маг-відчай мій,
Що штовхає у прірву апатії.
Стіни серця завішані пікчами:
Щось нестримне нуртує за ґратами.
Я сама собі недосповідуюсь
І не знаю, куди мені рухатись.
У мені – партизанка і грішниця,
В котрих страх бути кимось почутими.
Порожнече яскравого кольору,
Пофарбована вправно наївністю.
Та наповнись же ти непокорою.
Де завзяття шкільне заподілося?
В чому визначилась – я не знаю ще,
Відчуваю потребу в поезії.
Про вогонь лиш пишу – не про згарище,
Але згарище – не перекреслити.
Під замками – плоди заборонені.
Я вдаю, що мені фіолетово.
Моя шафа набита драконами,
Що не хочуть ставати скелетами.
Тетяна Осіпенко
68views