#поезія коли вона дасть тобі руку це буде значити все що вона пробачила хоч її й досі трясе хоч була на грані і ваш світ хитався маятником тонким і якби він розбився то ти завтра лишився б ніким з ним розбилися б цього світу сонце важке в очах оберемки мрій паролі віра в телефонних гудках спільна мова ненависті й любові лінії світла й тепла і багато всього такого що для нього мова мала бо хіба їй вмістити усі ці вибухи пристрасті ці розриви емоцій і жил? ну от як передати словом відчуття що ти до неї й не жив? ну от як ув’язнити у вірші стукіт серця що в ньому там стільки боже відданої любові що й тобі частину віддам ну от як назбирати літер не занадто банальних простих якщо вона і є твоя мова твоя релігія і твій стиль і одна її усмішка варта тисяч мовних систем ви так справді хотіли жити у тісному світі лексем? тож подай мені просто руку і це буде значити все ніжна хвиля так по-солоному біло-ніжну чайку несе між цілунками як між причалами вітер вкраплює краплі води сонце стало на нас і дивиться хоч бери його й відведи Igor Astapenko