#вікторина #поезія О земле втрачена, явися бодай у зболеному сні і лазурове простелися, пролийся мертвому мені! І поверни у дні забуті, росою згадок окропи, віддай усеблагій покуті і тихо вимов: лихо, спи!.. Сонця клопочуться в озерах, спадають гуси до води, в далеких пожиттєвих ерах мої розтанули сліди. Де сині ниви, в сум пойняті, де чорне вороння лісів? Світання тіні пелехаті над райдугою голосів, ранкові нашепти молільниць, де плескіт крил, і хлюпіт хвиль, і солодавий запах винниць, як гріх, як спогад і як біль? Де дня розгойдані тарілі? Мосянжний перегуд джмелів, твої пшеничні руки білі над безберегістю полів, де коси чорні на світанні і жаром спечені уста, троянди пуп'янки духмяні і ти — і грішна, і свята, де та западиста долина, той приярок і те кубло, де тріпалася лебединя, туге ламаючи крило? Де голубів вільготні лети і бризки райдуги в крилі? Минуле, озовися, де ти? Забуті радощі, жалі. О земле втрачена, явися бодай у зболеному сні, і лазурово простелися, і душу порятуй мені.