#поезія 🏖️ Відпустка 🏖️ Небо, відпустка, зелені хвилі, гриб парасольки, сонця ласо, До горизонту хмари застиглі, полудень в землю ронить висок. Нас пам’ятають чужі світлини, зроблені кимось із-за спини, Світ – твоя справа, любов, провина, радість, надія, ковток війни. Світ – білі чайки та бруд на пляжі, літніх панамок опукла в’язь, Місто в долоні, вітрило в пляшці, вулиць гарячих трамвайний брязк, Тістечка, піца та чебуреки, сльози, утоплені у вині, Світ – це і пам'ять, і сотня треків, сотня історій про те, що ні. Тільки з десяток, а може, двадцять – казка про те, що збулось колись, Звірилось, вижило, мало рацію, вдало скрутило життєву вісь. Цих навіжених історій досить, аби по маківку в них зайти, Кожен на світі вродився гостем, вміє палити часи й мости. В синій бандані, дзвінкий, кумедний, будеш на себе як завше злий, Що забагато у діжці меду, що надто пізно все почали. Вітру стакато над естакадою тягнеться хвилями навкруги: Не досміятися, не доплакати до замурованих берегів. Море, відпустка, засмаглі руки. Стежка закручена в голові. Треба перчити, коли не цукор, спеції в тему завжди, повір. Сип безсумнівно ризик та вдачу, жарти, прогулянки у дощі. Небо прозоре, живе, тремтяче – сповнений сміху високий щит. Друже, агов, підіймайся вище, доля вставатиме на крило, Де та відпустка, була та вийшла, щось там траплялось, кудись пішло. Замість відпустки – шляхи та небо, люди, історії, сотні справ. Нумо плекати життєвий ребус дихотомії добра й добра. Червень 2025 р. Олександра Дорога