#поезія Світ, здається, учора тонув у відтінках осінньо-строкатих, Та від віяння холоду згас листопад, як знесилений геній. Дід-скрипаль, що на вулицях грав, кілька діб не виходить із хати, Захлинається кашлем дедалі частіше, бо хворі легені. Смолоскип сподівань у морозних тенетах безсилля остигнув. Дід-скрипаль до смирення й молитви не звик, зауважує їдко: «‎Краще впасти без сил від мечів, що встромив супротивник у спину, Ніж терпіти недугу – звірюку, в якої загострені ікла»‎. Дід-скрипаль п'є домашнє червоне вино на вечерю та вранці. Часто палить, а часом грішить, наливаючи чарку горілки. Фтизіатри казали: «‎Як хочете жити, шановний, то варто Про спиртне й цигарки позабути, бо це вас ще більше калічить»‎. Від іронії кривляться губи старечі: «"‎Як хочете жити..." Є велика різниця між "жити" та "довше чекати на страту". Заборон не існує, коли доживанням по вінця вже ситий, Той, хто кров'ю стікає, гадаю, навряд чи спроможний на наступ»‎. Дід-скрипаль у депресію впав ще тоді, як не стало дружини, Та майстерно ховаючи відчай, за музику вперто тримався. Тож щодня на бульварі відверто дрижали в риданнях нестримних Струни скрипки, допоки смичок тріпотів і злітав, наче в танцях. Той, хто гідно на світі прожив, гордо йтиме й у "царство Аїда", Втім шкода: просто неба не можна вже грати, бо форма відкрита. Дід ледь чутно шепоче: «‎Стрімкий ураган ця хвороба огидна... Я ж слабкий, наче пил, що невдовзі розвіється вітром»‎. У старого музики немає дітей. Співчутлива сусідка Пообіді приходить: приносить тарілку гарячого супу. Хворий каже: «‎Спасибі... Колись із тобою подовгу базікав... Йди додому, рідненька. Ці стіни всотали заразу підступну»‎. Де ж тут кинеш палити... Маестро десь чув, що вино надихає, Та в похмурому мареві днів ні краплини, ні крихти натхнення. Скрипка змовкла відтоді, як грав музикант перехожим востаннє, У футлярі під ліжком сховавшися, думає, певно: «‎А дé я???»‎ Дід багатий, бо має з утрат і думок-хижаків бестіарій, За плечима – не крила легенькі, а хрест тягарем незавидним. Тільки сліз вже нема, наче зроблено серце зі справжньої сталі, І стискаються міцно вуста, щоб від низки "багатств" не завити. *** Залишúлася осінь позаду. Невдовзі сніжитиме довго. Притискаючи хустку до рота, кахикає кволий... Не дивно... Та здригається раптом, тамуючи подих: жахливий автограф Плями крові зоставили вперше, тому червоніє тканина. Дід шепоче: «Амінь» – і спустошує повний настоянки келих: «‎Кров, мов краплі вина, на підлогу стікає... Хворобі не здамся – Краще сам...»‎ Лиш сусідка заплаче, побачивши те, як померлий Скам'янів зі слідами порізів на майже прозорих зап'ястях. Марія Чекарьова 11–15 листопада 2023 року