#поезія Я би врятувався, якби мене закрили на Тральфамадорі, десь так...на годинку. Тут можна знову стати дитиною/ Часто чуєш: – Вище своєї голови не стрибнеш. Але хто ж заважає спробувати? Може, слабкі коліна? Проблеми з хребтом? Може спогади? Може, ти просто зламався під чужим натиском? Чужим проводом? Ну ж бо, давай Спробуй. Я не спробував, було важко про це навіть думати, навіть дихати. Важче зважитись на перший крок, ніж потім радіти виходу. Можна стати водою і витекти під порогом. Можна стати собою, а можна повірити в Бога. Дякувати йому щоразу, як робитимеш новий крок. Тільки спазми у ногах не знімуть навіть тисячі ікон. Тільки зв'язаний кулак і пил у ніздрях. Тільки... Гул у вухах... І я в дитинстві... Хотів стати корабликом І звали б мене "Пілігримом". За бортами гриміла б вода, набились вітром вітрила. І наді мною зірка світила. Казала: – Пора додому! Бо буде злива! Життя красиве. Коли ходити маєш сили. /Колись ми мали, були малими Казав мій батько: – Послухай, сину, літай і плавай у теплім морі./ Пустились сльози, І крик звіриний. Хоч я на Тральфамадорі Хоч я – дитина. Мальва