#поезія
Нам потім перевинайти слова.
Ще цей кілок у грудях безіменний.
Та поки я лишаюся жива –
вичерпуй чорну силу просто з мене.

Каміння міст. Нічні тіла ракет.
І лють сурмить у кості серед хаосу.
І – смак води. І світло ще таке,
в якому притулявся і всміхався.

І помста вже дозріла до сівби.
Господь із дому виніс дві валізи.
Любити, бути, вистояти, вбити.

Ми трохи поле. Трохи ближній ліс,
оця земля, з якої все росте,
уперта кров, що з рани зірве пластир
і потече рікою через степ –
у море впасти.

Ми пам'ять. Але тут, де стоїмо,
нічого не лишається позаду.

Дивися – це любов. Я ще жива.
Це час, де все насправді називається.

Ось укриття в самому серці мови,
в яке ти зáйдеш.


Катерина Калитко
#поезія Нам потім перевинайти слова. Ще цей кілок у грудях безіменний. Та поки я лишаюся жива – вичерпуй чорну силу просто з мене. Каміння міст. Нічні тіла ракет. І лють сурмить у кості серед хаосу. І – смак води. І світло ще таке, в якому притулявся і всміхався. І помста вже дозріла до сівби. Господь із дому виніс дві валізи. Любити, бути, вистояти, вбити. Ми трохи поле. Трохи ближній ліс, оця земля, з якої все росте, уперта кров, що з рани зірве пластир і потече рікою через степ – у море впасти. Ми пам'ять. Але тут, де стоїмо, нічого не лишається позаду. Дивися – це любов. Я ще жива. Це час, де все насправді називається. Ось укриття в самому серці мови, в яке ти зáйдеш. Катерина Калитко
47переглядів