#поезія дорога додому дорога, якою я йшов додому, крізь холод та спеку, туман і дим, змагаючись з вітром, болем і втомою, гріла мене завжди. я часто на неї ступав босим, обідраним, як дворові коти, та жодного разу не стримав посмішку, як починав іти. вона то пірнала у хащі стежкою, то розросталася у шосе, повзла крізь міста, де ніхто не мешкав… я йшов. забувши про все. в найглибших річках було надто мілко, найвищі гори зривали сміх. чужі вокзали, мости і домівки, вели мене до своїх. і от, коли рідні дерева гордо мене зустрічали шумом вершин. я був наче Фродо. позаду – Мордор. а я повертаюся в Шир. і в мить, коли в сутінках місяць світився, і сріблом погладжував стебла трави, десь там, на порозі мого дитинства, на мене чекали Ви. і ми невтомно, вголос і пошепки, спільне шукали у різних снах. дорога додому – часто найдовша. але завжди – одна. Ніколассон