#поезія МОЇ ТРОЯНДИ Колись посадила троянди на клумбі маленькій своїй. Були вони наче гірлянди, і несли красу свою в світ. Біла троянда - це ніжність, незайманість і чистота. Не знала вона, що є підлість. В уяві - життя без гріха. Це віра в прекрасне майбутнє. Це мрії, надії мої. Це все, що не можна забути, як перше кохання в житті. Чорна і жовта - розлука, коли всі шляхи розійшлись, життєва тривога і мука, що в серці на дні уляглись. Туга за рідним на небі, про тих, що покинули нас. Це ті, що давно вже без тебе, без наших життєвих окрас. Червона троянда кохання... Найкраща вона від усіх. Палкі поцілунки до ранку, і сила любовних утіх. Без квітки цієї не можна свого уявити життя. Нею милується кожен, кохати потрібно щодня. Квітів краса та щоразу зникала безслідно вночі. У когось з'явилася заздрість на пишнії квіти чужі. Хотіли зірвати злі люди, не дивлячись на колючки. Поранивши жадібні руки, не відступа від мети. Їх заздрість засліплює очі, і думають лиш про одне. Як сильно- таки зурочить, щоб щастя минуло тебе. Не довго цвіли ті троянди. Зів'яли у них пелюстки, неначе розбиті гірлянди, все падали й падали вниз. Зірвала з корінням ці квіти, подалі від людських очей. Де ж мені вас всіх подіти від темних і довгих ночей? Тепер ті розкішні троянди в душі я своїй посаджу. Ніхто вже не зірве наряди, по-новому вони зацвітуть. Ніна Кудин