#поезія Я нині, пане, ваша полонянка, служниця, що так віддано живе заради вас од вечора до ранку і вірить, що без вас усе пусте... Я ваша доля, кара й нагорода, я — відчай на межі пустих доріг. Я ваша зачарована свобода і амулет на щастя — оберіг... Я та, заради кого варто вмерти і перейти до краю всі шляхи. Я стріну вас в раю, опісля смерті, аби не заблукали лише ви... Я, пане, вас давним давно обрала, у міжсезонні фатумних світів. Не знали ви? Я сто життів чекала, аби знайти вогонь поміж вогнів... А нині ми минулись серед вулиць, межи людей, у голосній юрбі. І ви, немов згадавши, обернулись і ясний усміх кинули мені... Я знала, що се станеться напевно, наворожились ви мені у снах, по зорях і по лініях таємних, що доля малювала на руках. Я нині, пане ваша полонянка, і хай там що, неволя ця п'янка. Я ваша найсвятіша забаганка... Тримайте міцно. Ось, моя рука... Людмила Галінська