#поезія Кривда У Івася немає тата. Не питайте тільки, чому Лиш від матері ласку знати Довелося хлопчині цьому. Він росте, як і інші діти, І вистрибує, як усі. Любить босим прогоготіти По ранковій колючій росі. Любить квіти на луках рвати, Майструвати лука в лозі, По городу галопом промчати На обуреній, гнівній козі. Але в грудях жаринка стука, Є завітне в Івася одно — Хоче він, щоб узяв за руку І повів його тато в кіно. Ну, нехай би смикнув за вухо, Хай нагримав би раз чи два, — Все одно він би тата слухав І ловив би його слова… Раз Івась на толоці грався, Раптом глянув — сусіда йде. — Ти пустуєш тута, — озвався, А тебе дома батько жде… Біг Івасик, немов на свято, І вибрикував, як лоша, І, напевне, була у п’ятах Пелюсткова його душа. На порозі закляк винувато, Але в хаті — мама сама. — Дядько кажуть, приїхав тато, Тільки чому ж його нема?.. Раптом стало Івасю стидно, Раптом хлопець увесь поблід — Догадався, чому єхидно Захіхікав сусіда вслід. Він допізна сидів у коноплях, Мов уперше вступив у гидь, З оченят, від плачу промоклих, Рукавом витирав блакить. А вночі шугонув через грядку, Де сусідів паркан стирчав, Вибив шибку одну з рогатки І додому спати помчав… Бо ж немає тим іншої кари, Хто дотепи свої в іржі Заганяє бездумно в рани, У болючі рани чужі… Василь Симоненко