Українська
English
#поезія
Входить промінь
туди, де стільки всього утраченого,
що подальше тривання видається катівнею.
От побачиш, настане день,
коли ми не захочемо згадувати нічого,
довгу пам'ять зберігши при сóбі.
Наче дерева,
що мовчать про кожне із власних
столітніх знань.
Наче берег, що змінює контур щороку,
зустрічаючи наступ води,
її мінливу присутність.
Усе тепер має присмак гіркий,
навіть літнє сонце
і ранкові вигуки горлиць.
Обіцяй мені
не боятися більше займенника “ми”,
у якому пам'ять
надійно лежатиме, як у дубовій скрині.
Обіцяй мені вірити, коли говоритиму,
як будується світ новий
на околиці твого дихання.
Втомлені люди, так густо вкриті
шитвом фантомного болю,
стають під раптовим променем.
І здаються білими. Чистими.
Переписаними спочатку.
Катерина Калитко
Входить промінь
туди, де стільки всього утраченого,
що подальше тривання видається катівнею.
От побачиш, настане день,
коли ми не захочемо згадувати нічого,
довгу пам'ять зберігши при сóбі.
Наче дерева,
що мовчать про кожне із власних
столітніх знань.
Наче берег, що змінює контур щороку,
зустрічаючи наступ води,
її мінливу присутність.
Усе тепер має присмак гіркий,
навіть літнє сонце
і ранкові вигуки горлиць.
Обіцяй мені
не боятися більше займенника “ми”,
у якому пам'ять
надійно лежатиме, як у дубовій скрині.
Обіцяй мені вірити, коли говоритиму,
як будується світ новий
на околиці твого дихання.
Втомлені люди, так густо вкриті
шитвом фантомного болю,
стають під раптовим променем.
І здаються білими. Чистими.
Переписаними спочатку.
Катерина Калитко
#поезія
Входить промінь
туди, де стільки всього утраченого,
що подальше тривання видається катівнею.
От побачиш, настане день,
коли ми не захочемо згадувати нічого,
довгу пам'ять зберігши при сóбі.
Наче дерева,
що мовчать про кожне із власних
столітніх знань.
Наче берег, що змінює контур щороку,
зустрічаючи наступ води,
її мінливу присутність.
Усе тепер має присмак гіркий,
навіть літнє сонце
і ранкові вигуки горлиць.
Обіцяй мені
не боятися більше займенника “ми”,
у якому пам'ять
надійно лежатиме, як у дубовій скрині.
Обіцяй мені вірити, коли говоритиму,
як будується світ новий
на околиці твого дихання.
Втомлені люди, так густо вкриті
шитвом фантомного болю,
стають під раптовим променем.
І здаються білими. Чистими.
Переписаними спочатку.
Катерина Калитко
106views