#поезія Переміщені болем Павутиння стягнутої стрічки, Що на горлі вабить мідну сталь. Я поставлю за родину свічку — Та безкровний піднятий грааль. Безупинно рухається потяг Десь за південь — до забутих сіл. Провідник поставила на протяг Вікна, тьмяні із останніх сил. Тінь спадає на перон удачі, Хоч живий — ступаєш по землі. Десь Шулявка, Нивки чи Кардачі — Лиш одна потреба у житлі. Бісять люди і великий простір, І усе не так тут, як колись. Все спочатку — вистачить і злості Прокричати пошепки: «Зберись!» Зав’яжи руками свої ноги, Покрокуй повільно до ниття. Чесно грають на Олімпі Боги — Нас же розкидають, мов сміття. Пошикуй — сьогодні буде гречка, Дітлахи набавляться крупою. Заклади бабусине колечко, Відірви із м’ясом і лускою. Забувай дорогу на роботу, Забувай свої шкільні роки, Білі стіни свіжого ремонту, Береги Салгірської ріки. Ні, забудь про тихий розпач, Відкривай собі нові світи. Емпатично огортай у поміч Тих, хто впав і вже почав гнисти. Потримай у пам’яті прекрасне, Відпускай з терен лихих птахів, Відлипай від думки про нещасне — У очах все видно і без слів.