#поезія Червень Улюблена щомісячна вистава: Здавалось, квіти тільки почались, Та як би не було весни замало, Вже червень випромінює «на біс». Вже сутінки проникливо розкосі, Комахи сперечаються в траві. А я стою усміхнена і досі У сукні із метеликів новій. У сонячному теплому сплетінні В фігури відокремлене давно, Сьогодні чи допоки і віднині Зі слів твоїх грайливе доміно. Знайти б його, складати, розпростерти, В мурашниках від злив уберегти, Повірити, послухати відверто У спокої або на самоті. Та відстань неможливо скоротити, Хоч сонце на проміння розплети. Дорослі вже, поводимось, як діти, Бо спекою запалені мости. Бо літніми нескореними днями Будівлі умиваються дощем, Від крапель прохолодніше принаймні, Від дотиків до квітів не пече. Слова твої становляться слюдою, Прозорим павутинням в голові, Прискіпливою мірою якоюсь Споріднені, примхливі, не нові. А зранку є роса відверта, боса. І червень мій у неї вже пірнав, А я стою розгублена і досі - Роса це чи отруєний нектар. Оксана Мовчан