#поезія Десь промені стиглі пекучого сонця нарешті за обрій зайшли. Облишили людству надії й питання до Будди (Сіддхартхи) одвічні. У місті Ухань, що в басейні середньої течії річки Янцзи, Старенька хатинка на вулиці дивиться вікнами прямо на північ. Господарі хати – подружжя: відважний Чжимін і вродлива Аймінь. Знеможена вкрай, бо забрала триклята падуча хвороба всі сили, Ковтаючи сльози, дружина ледь чутно спитала: "Можливо, мені Врятує життя чарівна мандрагора, що будь-які хворості цілить?" І він пригадав: як ходив ще дитиною в школу художню Їн Цю, То в книжці історію дивну читав про пораду із дій Авіценни: Тоді, коли місяць уповні на квіти опустить яскравість свою, Коріння одразу набуде властивостей дивних і дійсно безмежних. Іще на світанку він швидко заправив на тілі щільніше ханьфу І рушив у гори крізь вічні ліси, де здіймаються в небо секвої. Ішов кілька діб, попри втому ні разу, хоча і хотів, не заснув, Урешті дістався вершин, де росте дивоцвіт, що всі немочі гоїть. Непросто таке уявити, та впорався вчасно сміливий Чжимін. Два клубні потерті отримав, коли вже на схилі невпинно світало. Заради коханої можна зробити будь-що у своєму житті – Напевно, у цьому вся сутність речей і неписані принципи дао. Вернувшись додому, він зілля цілюще зварив на червонім вині. І загадка досі: чи сила чаклунська містилася дійсно в напої, Чи диво створила любов, чий нестримний вогонь у серцях червонів — Та тільки відтоді навіки забула Аймінь, як недуг непокоїть. Костянтин Ватульов & Марія Чекарьова