#поезія От би отакою дорогою - і у дитинство. Туди, де ще є дід і баба. Де мама молода. Де я гасаю від ранку до ночі неасфальтованими вулицями, розбиваю коліна, слиню і прикладаю подорожник. Де доганяю підводу аби заскочити або вчепитись за неї, точно знаю, котрийсь дядько їздОвий добрий, і вдасть, що не бачить, а котрий може й батогом угріти. Де велосипед - недосяжна чудо-мрія-розкіш. Де ми будуємо з вербів шалаш, пасем корови і бовтаємось у ставку, аж поки губи не сині і весь не вкриваєшся сиротами, себто гусячою шкірою. Де прибігаєш не їсти, а врізати шматок хліба, легко помочити у воду, а потім в цукор - і ноги в руки, і далі на вулицю, хоч ззаді там баба чи мама кричать: "Ти куда, збитошник такий, халєра б тебе вхопила?!" Де об'їдаєш малину, смородину, аґрус, порічки просто з корча, а на яблука папіровку, черешні, лізеш через чужий паркан, бо у них крадені смачніші. Де ввечері пахне матіола, кумкають жаби і сюрчать коники, а ти сидиш на порозі літньої кухні і миєш в тазику ноги. ...Туди такої дороги нема... всі уже заасфальтовані..." Оксана Рябініна.