#поезія Мабуть, тиждень розділений, в хутро вдягаються промені, Перекручують сутінки, як перехрестя шляхи. Понеділками втілені ранки пробуджені – втомлені, Поневолені розкладом і від повітря легкі. Вибухають у посмішці, кроєні наче по розміру, Вибігають босоніж, стерню огорнувши у плед. Все каміння тверде розпадається й сиплеться в озеро, І звучить, і хвилює, хвилюється, й хвилями плеск. Перебіжчиком чемним – порушником руху і простору – В лабіринтах садів і каміння ховається час, Що багато віків до сьогодні придуманий – створений – І цвяхами до серця прикріплений – саме для нас. І не силою треба кришити розгублені камені, Тільки ззовні вони незворушні та ніби цупкі, Мінерали й породи гірські між піщинами ранені, І у кожного каменя в серці – забиті цвяхи. Оксана Мовчан