#поезія Як безнадійно яблуні цвіли. Як вишні чепурилися журливо. І люди не по правилах жили. І весни якось плакали тужливо. І вітер безвідрадно завивав. І сонце заховалося за сливи. І цілий світ мовчав, і знов мовчав Коли за спиною у світу говорили. Коли вирішували - бути чи не буть - Два вибраних і посланих до влади. Як безнадійно яблуні цвітуть, Та хай цвітуть, хай квітнуть, Бога ради. Переживемо й цей ми пустоцвіт. І ці розмови, їхні побрихеньки. І хай мовчить, і далі мовчить світ, А нам горнутись до своєї неньки. Любити все - ці гори, цей бурштин, Цей оксамит на вересневій ниві. І жити в мирі, навіть без новин. Бо ті новини, як рука в кропиві, Як ластівка без лету, як весна - Примхлива і вразлива одночасно. Бо ці новини - кожен день війна, Яка сльозами поливає рясно. А яблуні, а вишні. О, мій Бог, Пошли їм первісне у цій весні зачаття, І літо нам без болю і тривог, І осінь з повним кошиком латаття... Галина Потопляк.