#поезія Вишила би долю... Та, нема кольòрів ... Залишився чорний поміж сірих дум. І бракує схеми. І нема тих взорів, щоб зашити чорне, розігнавши сум. А мені б червоний. Наче квіти маку... В кетягах калини, стиглих, як нектар, вишила б кохання, то життя ознàка. Вишила любов би, то є вищий дар. А мені би жовтий. Як колосся в полі, як кульбаби в травні, сонце і грушкú. Вишила би щастя, щоб не бýло болю, щоб співало серце, як в весні пташкú. А мені б блакитний. Як погоже небо, як річки й озера, незабудок рай. Вишила би волю.. Більшого й не треба, щоби усміхався мій квітучий край. А мені б бузковий. Кольору фіалок... Вишила би спокій вересневих днів. А мені би білий. Кольору фіранок... Вишила би мрії із минулих снів. А мені б зелений. Як каштанів листя, як медові трави, луки і ліси. Вишила життя би довгим та барвистим, щоби без жалòби, щоби без війни... Маю тільки чорний. Віє самотою... Вишию журавлик, вишию хрести... У скорботі плачу. Шию золотою ниточкою з серця. Доленько -- світи... Людмила Галінська