#думки Чоловік втрачає жінку не через когось іншого. Він втрачає її через свої слова, що колись поранили більше, ніж будь-яка байдужість. Через обіцянки, що залишилися порожніми звуками. Через дні, коли вона чекала тепла і розуміння, а отримувала тишу й байдужість. Через моменти, коли замість підтримки вона чула критику, коли замість любові — сумніви, а замість турботи — холод. Жінка відходить не раптово. Вона віддаляється повільно — подумки, душею, серцем. Ще залишаючись поруч фізично, вона вже будує стіни навколо своєї ніжності. Ще усміхається, ще готує вечерю, ще слухає… Але всередині щось у ній вмирає від постійної самотності поряд із тим, кого колись обрала. Чоловік втрачає жінку тоді, коли перестає бачити в ній свою цінність, коли забуває, що любов — це не тільки слова, а щоденна турбота і вибір. Він втрачає її тоді, коли перестає берегти її душу. І ось тоді вона йде. Без істерик, без гучних сцен. Йде тихо, спокійно, забираючи із собою усе тепло, яке колись належало лише йому. І вже пізно шукати винних — бо справжня причина завжди була в ньому самому.