#думки Жінкам заборонено старіти. Сивина у чоловіка — це «срібний лис», статус, харизма, привабливість. Сивина у жінки — «стара відьма», «запустила себе», «час фарбуватися». У чоловіка зморшки — це досвід. У жінки зморшки — це «треба щось робити з обличчям». Чоловік із животиком — «солідний». Жінка із тілом, яке змінилося — «занедбала себе». Світ давно поділив нас на придатних і списаних. На тих, кому дозволено йти крізь час гідно, і тих, кому наказано боротися з часом до останнього подиху. Але тебе все одно спишуть попри всі старання. Жінкам тицяють бути "охайними", "доглянутими", "привабливими". Світ вимагає від жінок бути вічно молодими, доглянутими, бездоганними. Навіть коли в душі попелище, а життя тримається на чесному слові і молитві. Жінка має виглядати так, ніби в її житті немає війни. Ніби її душа не обгоріла від втрат. Ніби вона не вибирає щоранку: нафарбуватися чи годувати дітей. Її зморшки — неприпустимі. Її сивина — провина. Її втома — "занедбаність". Їй не пробачають слідів життя на її обличчі. Але справжня краса не в тому, щоб замаскувати втому. І не в тому, щоб зафарбувати кожен слід болю. Справжня краса — в тому, щоб не втратити себе. У вмінні сміятися крізь сльози. У здатності мріяти попри все. Але знаєте що? Я не хочу воювати зі своїм обличчям. Не хочу боротися зі своїм тілом. Не хочу жити в напрузі, немов у кожній зморшці чи кожному сантиметрі — мій вирок. Я вибираю жити. Я вибираю носити свою сивину, свої зморшки, свою втомлену, але справжню красу — як прапор. І ніхто не змусить мене соромитися свого життя. Сивина? Це роки, які я прожила. І я буду носити її, як корону, а не як тавро. Зморшки? Це дороги, якими я пройшла. Втома? Це те, що я змогла пережити. Світ може чіпляти свої ярлики. Але я обираю зняти їх і жити так, як хочу сама. Я обираю бути собою, а не нескінченним проектом на реконструкцію. Я не занедбана. Я жива. І це найважливіше. Ірина Курман