#поезія Ми такі дрібні в цьому неосяжному світі, І це так прекрасно, знаєш, це — прекрасно. Сонце — таке велике, і кожен із нас ним зігрітий, Кожен зігрітий, одним і тим сонцем, кожен і одночасно! Ми такі дрібні, але так багато від нас залежить: Світи близьких, кожен із цих світів. Хочеш — малюй, а хочеш — стирай всі межі, Залишай по собі низку вагомих слів. Хочеш — скрути з математики джгут І пов'язуй ним власні й чужі почуття. Твоє життя — невеличкий етюд, Так не проґав його, те життя.  Ми такі дрібні, але всесвіт у наших ніг, Над нашими головами — зоряне небо координатних прямих. Живи так, щоб перед смертю не думав, мовляв, не встиг, Ніхто не святий — так смакуй кожний свій гріх. І гріши від душі, якщо вже на те пішло, Хай горить весь твій сум синім вогнем палким, Хай розлетяться слова твої битим на сонці склом. Ми такі дрібні, а створюєм власні стежки. Мій всесвіт кружляє в твоїх руках Невагомим метеликом. Ти лікуєш йому крило. Ми такі дрібні, між зірок шукаємо шлях. Ідучи по сузір'ях, я тримаю твою долонь. 02.05.2025 Volter