#поезія Мандрувала тихо, ДОБРОТА по світу, Стукала в оселі, щоб десь відпочити, Люди відчиняли, та не всі впускали, Бо не всі зуміли, її розпізнати. ДОБРОТА всміхалась та не ображалась, Щастя і любові, людям всім бажала, Забирала речі, що були в торбинці, Далі прямувала, хоча і стомилась. Ось прийшла неспішно, до сільської хати, Й стала на подвір'ї, людей виглядати, Та не видно було, нікого надворі, Відчинила хвіртку, і ввійшла неспішно. Оглянулась знову, може де-хто вийде, Може господиня, чи хазяїн прийде, Двері відчинились, вибігли з них діти, Гомінкі й веселі, щирі та завзяті. ДОБРОТА зраділа, дітлахам курносим, Які щебетали, мов ті пташенята, Підійшли до неї, мило привітались, Запросили в хату, там є дід й бабуся. ДОБРОТА привітно й щиро посміхнулась, Дякую, сказати, дітям не забула, Діткам цим маленьким, була дуже рада, Та й попрямувала, до сільської хати. В хаті щось бабуся, мила й прибирала, З дідусем стареньким, щось там газдували, ДОБРОТА тихенько, увійшла до хати, Щоб людей стареньких, та й не налякати. Привіталась з ними, мило посміхнулась, Людям пояснила, як сюди попала, Слухали уважно, ДОБРОТУ старенькі, Кожне слово й фразу, чули з розумінням. Смачненьким обідом, щиро частували, Гостю подорожню, як свою прийняли, ,,Відпочинь з дороги"-бабця говорила, Мабуть притомилась, з дальньої дороги. ДОБРОТА раділа, було так приємно, Люди ці зуміли, її розпізнати, Впустили до хати, ще й нагодували, Вирішила щиро, все їм розказати. ,,ДОБРОТА я любі, мандрую по світу, І стараюсь людям, хто я, пояснити, Та нажаль чимало, мене проганяли, І не розуміли, та й не впізнавали. ,,Залишайся з нами"-тут дідусь всміхнувся, Буде нам всім в радість, старим та онукам", ДОБРОТА зраділа, залишилась з ними, Витягла з торбинки, людям цим гостинці. А в торбинці були щастя та повага, Любов й розуміння, турбота й увага, Тож довайте, щиро добро цінувати, Людей розуміти й просто поважати. Мілі