Українська
English
#поезія
Гурт людей за гнідим конем
і висока, бузкова тиша.
Не мене везуть, не мене,
і від того болить ще більше.
Може й справді – і не помре,
бо вмирати йшов не за себе.
Намітає цвіту з дерев
під пороги тихим оселям.
Холоднеча різка й сира,
як раптова тяжка хвороба.
Залишайся жити між ран,
залишайся любити, спробуй.
Запали у храмі свічки.
Понеси додому провину.
Спосіб жити у ці роки –
як хлібина, переполовинений,
переламаний, як печать,
пасма льоду в чорнім волоссі.
То чому вони всі мовчать,
не клянуть уже, не голосять?
Катерина Калитко
Гурт людей за гнідим конем
і висока, бузкова тиша.
Не мене везуть, не мене,
і від того болить ще більше.
Може й справді – і не помре,
бо вмирати йшов не за себе.
Намітає цвіту з дерев
під пороги тихим оселям.
Холоднеча різка й сира,
як раптова тяжка хвороба.
Залишайся жити між ран,
залишайся любити, спробуй.
Запали у храмі свічки.
Понеси додому провину.
Спосіб жити у ці роки –
як хлібина, переполовинений,
переламаний, як печать,
пасма льоду в чорнім волоссі.
То чому вони всі мовчать,
не клянуть уже, не голосять?
Катерина Калитко
#поезія
Гурт людей за гнідим конем
і висока, бузкова тиша.
Не мене везуть, не мене,
і від того болить ще більше.
Може й справді – і не помре,
бо вмирати йшов не за себе.
Намітає цвіту з дерев
під пороги тихим оселям.
Холоднеча різка й сира,
як раптова тяжка хвороба.
Залишайся жити між ран,
залишайся любити, спробуй.
Запали у храмі свічки.
Понеси додому провину.
Спосіб жити у ці роки –
як хлібина, переполовинений,
переламаний, як печать,
пасма льоду в чорнім волоссі.
То чому вони всі мовчать,
не клянуть уже, не голосять?
Катерина Калитко
113views
1
Shares