#поезія
Чому люди так вперто не хочуть…
Не хочуть
Ставати Людьми,
Опускають додолу очі,
І бурмочуть –
«То все не ми…
То не ми, то вони погані,
Ми хороші, поглянь-но сюди …
Ми ж Землі не наносимо рани,
Та хіба то є наші сліди…?»
А Землі це вже вкотре набридло,
Розбиратися, хто є правий,
Хто й кому заподіює кривду,
Й по якій її ріже кривій…
І вона просто тихо зітхнула,
І картонний посипався світ…
Наче з дерева зірваний вулик,
І розбився на тисячі бід…
І застряг він осколками в долях,
В тих, що вчора ще були цілі…
Й знов обпечені горем долоні
Щось шукають на тілі Землі…

Коли ж людство таки зрозуміє
Всю мізерність своєї пихи,
Й як по суті воно мало вміє,
Й хто є справжні його вороги?
Дика жадібність й бажання влади,
І відсутність турботи про світ…
От що дійсно стоїть на заваді
Уже сотні…
         Вже тисячі літ…

Ірина Спірідонова
09.02.2023