Українська
English
#поезія
Чому люди так вперто не хочуть…
Не хочуть
Ставати Людьми,
Опускають додолу очі,
І бурмочуть –
«То все не ми…
То не ми, то вони погані,
Ми хороші, поглянь-но сюди …
Ми ж Землі не наносимо рани,
Та хіба то є наші сліди…?»
А Землі це вже вкотре набридло,
Розбиратися, хто є правий,
Хто й кому заподіює кривду,
Й по якій її ріже кривій…
І вона просто тихо зітхнула,
І картонний посипався світ…
Наче з дерева зірваний вулик,
І розбився на тисячі бід…
І застряг він осколками в долях,
В тих, що вчора ще були цілі…
Й знов обпечені горем долоні
Щось шукають на тілі Землі…
Коли ж людство таки зрозуміє
Всю мізерність своєї пихи,
Й як по суті воно мало вміє,
Й хто є справжні його вороги?
Дика жадібність й бажання влади,
І відсутність турботи про світ…
От що дійсно стоїть на заваді
Уже сотні…
Вже тисячі літ…
Ірина Спірідонова
09.02.2023
Чому люди так вперто не хочуть…
Не хочуть
Ставати Людьми,
Опускають додолу очі,
І бурмочуть –
«То все не ми…
То не ми, то вони погані,
Ми хороші, поглянь-но сюди …
Ми ж Землі не наносимо рани,
Та хіба то є наші сліди…?»
А Землі це вже вкотре набридло,
Розбиратися, хто є правий,
Хто й кому заподіює кривду,
Й по якій її ріже кривій…
І вона просто тихо зітхнула,
І картонний посипався світ…
Наче з дерева зірваний вулик,
І розбився на тисячі бід…
І застряг він осколками в долях,
В тих, що вчора ще були цілі…
Й знов обпечені горем долоні
Щось шукають на тілі Землі…
Коли ж людство таки зрозуміє
Всю мізерність своєї пихи,
Й як по суті воно мало вміє,
Й хто є справжні його вороги?
Дика жадібність й бажання влади,
І відсутність турботи про світ…
От що дійсно стоїть на заваді
Уже сотні…
Вже тисячі літ…
Ірина Спірідонова
09.02.2023
#поезія
Чому люди так вперто не хочуть…
Не хочуть
Ставати Людьми,
Опускають додолу очі,
І бурмочуть –
«То все не ми…
То не ми, то вони погані,
Ми хороші, поглянь-но сюди …
Ми ж Землі не наносимо рани,
Та хіба то є наші сліди…?»
А Землі це вже вкотре набридло,
Розбиратися, хто є правий,
Хто й кому заподіює кривду,
Й по якій її ріже кривій…
І вона просто тихо зітхнула,
І картонний посипався світ…
Наче з дерева зірваний вулик,
І розбився на тисячі бід…
І застряг він осколками в долях,
В тих, що вчора ще були цілі…
Й знов обпечені горем долоні
Щось шукають на тілі Землі…
Коли ж людство таки зрозуміє
Всю мізерність своєї пихи,
Й як по суті воно мало вміє,
Й хто є справжні його вороги?
Дика жадібність й бажання влади,
І відсутність турботи про світ…
От що дійсно стоїть на заваді
Уже сотні…
Вже тисячі літ…
Ірина Спірідонова
09.02.2023
185views
1
Shares