#поезія Пані Дощиха мовчки під плотом мряку пускає. Хвіртка рипить... Глечики всякі ліпить з болота. Трусить фартух. І дощем капотить. В неї на скронях ниточка сива, ніби перлинка, притулок знайшла. Сукня класична. Сіра. Зваблива. Завше у моді. Бо шила сама... Пані Дощиха роботу всю знає. Вічно збирає дощі на узвар. Наповнює глеки. І світ пригощає. Місить болото. Такий в неї дар... В першім горнятку -- борщик весняний -- перші краплини з небесних очей. Молодість. Квіти. Травень жадàний. Всесвіт, як шалик для юних грудей. В другім дзбаночку -- грози червневі. Літо, закохане в шал блискавиць. Цвіт матіоли. І ночі вишневі. Грім, наче спалах зелених очиць... В третьому глеку -- сльози та вихор. Сірих відтінків палітра густа. Там листопад. Падолист дивно тихий. Осінь на денці слаба та сумна... Кухлик четвертий на скалки розбився. Тріснув. Морози не дружать з дощем. Сіре до сірого. Сум оселився. Пані в задумі. Наліпить іще... Пані Дощиха ходить під плотом... Людмила Галінська