#поезія ▪️закохався в/зиму навесні▪️ Твердь ще треться та шкребеться об наждак лютневих хмар, між остружок вітру трусить долу блищики без барв. Стружка іскор лине вкупі, липне на землі в муар; твердь наносить білу фарбу — виростає новий шар. Б'ється крізь тривог намерзлих воля, скута кришталем; між предтечій весен лине жар нарешті, тане щем. Йду в тепло, яке танцює між зимових вмерзлих плям, сяйво березня пірнає гріти лютий день здаля. Сніг від променів береться острівками від тепла, у прогалинах — і зелень, і воложистий асфальт. Сонце зверху вигріває краєвид Ван Гога так: де вже проступає колір, там нема зимових фарб. Крок трамбує рештки снігу — і на полотні мій слід, не лишити б тут багряний колір, що лишать не слід. Знову оберт робить повідь з персонажем номерним: знаю роль свою і вперше, що зробити маю в ній. Легіт грається з волоссям, розпускає пелюстки. Легко дихаю та чую ніжний доторк до руки. Ось тепло післязимове, підхопи й в собі носи. Руки зігрівають руки, що тримають навесні. Чурков Максим