#поезія Кобзарю, знаєш, нелегка епоха оцей двадцятий невгомонний вік. Завихрень — безліч. Тиші — анітрохи. А струсам різним утрачаєш лік. Звичайні норми починають старіти, вже всі канони мертві, як неон, коли стоїть історія на старті перед ривком в космічний стадіон. Вона грудьми на фініші розірве Чумацький шлях, мов стрічку золоту. І, невагома, у блакитній прірві відчує враз вагому самоту. І позивні прокотяться луною крізь далі неосяжно-голубі... А як же ми, співці краси земної? Чи голоси у нас не заслабі? Чи не потонуть у вітрах простору? Чи сприймуть сенс новітньої краси? Тарас гранітний дивиться суворо: — А ви гартуйте ваші голоси! Не пустослів'ям пишним та барвистим, не скаргами, не белькотом надій, не криком, не переспівом на місці, а заспівом в дорозі нелегкій. Бо пам'ятайте, що на цій планеті, відколи сотворив її пан Бог, ще не було епохи для поетів, але були поети для епох! Ліна Костенко 🎨 tubik.arts