#поезія Боже, присядь на хвилину, тримай телефон мій, читай війну. Наши тексти прості, напевно, на цей раз – Пулітцер пас, Але ти прочитай і всім розкажи про нас. І стається диво – Бог сидить тихенько, читає слово І бормоче – ніколи в житті не читав такого: Вибач Дякую Хочу додому та співчуття – безкінечні свічки що очевидно не про життя Як ти Де ти та «не хвилюйся, зі мною ок» Номери карток Номери карток Номери карток… Загубилась такса Загинув тато В полоні дід На веселку черга – останній, начебто, сірий кіт. Бог сидить, читає, тремтить телефон у його руці Каже – як багато дякують невгамовні ці українці! Головой хитає, і поки я чаю йому несу – Він мене питає – а хто такі ті зсу? Бачу, ваші люди щоденно моляться ЗСУ та мені, Напевно, ми ваші два українських боги на цій війні. *** Бог закінчує на сьогодні 100-денну книгу, за мить зника… Я стаю безсовісною нахабою, хапаю його рукав: Поки наші розстріляні діти лягають спати на небесах, Хочу щоби ти кожного відспівав, про кожного написав. Вимагаю, Боже, щоб ти сидів біля виходу сам, особисто ти – І нікого з наших більше не пропустив. Лала Тарапакіна