#поезія я хотіла би бути забутою /влітку/ на лавці в старому парку лежати горілиць так щоб за спиною в мене була ціла планета а попереду все життя і безмежний простір космосу я хотіла би бути забутою але боязко з відкритим лицем раптом зорі впадуть з небес і поріжуть мені щоки і розплющені очі а очі будуть розплющені до межі так що самі почнуть плакати тоді буду плакати так щоб сльози вилітали не стікаючи з кутиків очей не лишалися сіллю на шкірі а розліталися як птахи у неосяжний світ і слід їх губився і причина їх забувалася а сльози були сльозами тільки на мить коли покидають мої очі хочу щоб світ за спиною був важким і щільним підтримував під лікті і під лопатками лежав надійною прохолодою не залишав сумнівів у своїй реальності у своїй ствердності хочу вкорінинитися спиною у лавку і крізь неї прорости /корінцями/ обійняти оповити планету в лещата любови і світлого /суму/ за втраченою цнотою наївного погляду тоді огорнула би землю міцно з прийняттям усього сплетіння щупалець ікл пазурів яке пульсує ворушиться /дихає/ під шкірою планети і проривається назовні і пробиває шкіру вістрями навіть коли її обіймають любов'ю і сумом з прийняттям що саме так все і буде я хотіла би бути забутою Іляна Лисиця