Українська
English
#поезія
…Ми - уламки дурного світу, щедро сповненого любові,
Ми останні його солдати, мов окрайці усіх країв,
В наших жилах пульсує кава, а часами сухе червоне,
А частіше гаряча магма невимовного почуття.
Ми одвіку такі самотні, ніби рими у білих віршах,
Ніби риби у рваних вершах, що ховаються в глибині,
Це так дивно і дивовижно, що мені це, напевно, сниться,
Я римую себе з тобою, а до тебе немає рим.
Випадковість - не випадкова, небезпечна і неминуча,
Підкрадається невблаганно, накриває немов арта.
Ти найважча з моїх контузій, від якої німіють руки,
Ти панічна моя атака, опівнічна моя печаль.
Всі дороги ведуть до себе. Всі дороги ведуть додому.
А до тебе усі дороги заблукали на манівці.
На порозі життя і смерті, в світі білому, як верлібри,
Я римую себе з тобою, а до тебе немає рим.
©️ Олекса Бик
…Ми - уламки дурного світу, щедро сповненого любові,
Ми останні його солдати, мов окрайці усіх країв,
В наших жилах пульсує кава, а часами сухе червоне,
А частіше гаряча магма невимовного почуття.
Ми одвіку такі самотні, ніби рими у білих віршах,
Ніби риби у рваних вершах, що ховаються в глибині,
Це так дивно і дивовижно, що мені це, напевно, сниться,
Я римую себе з тобою, а до тебе немає рим.
Випадковість - не випадкова, небезпечна і неминуча,
Підкрадається невблаганно, накриває немов арта.
Ти найважча з моїх контузій, від якої німіють руки,
Ти панічна моя атака, опівнічна моя печаль.
Всі дороги ведуть до себе. Всі дороги ведуть додому.
А до тебе усі дороги заблукали на манівці.
На порозі життя і смерті, в світі білому, як верлібри,
Я римую себе з тобою, а до тебе немає рим.
©️ Олекса Бик
#поезія
…Ми - уламки дурного світу, щедро сповненого любові,
Ми останні його солдати, мов окрайці усіх країв,
В наших жилах пульсує кава, а часами сухе червоне,
А частіше гаряча магма невимовного почуття.
Ми одвіку такі самотні, ніби рими у білих віршах,
Ніби риби у рваних вершах, що ховаються в глибині,
Це так дивно і дивовижно, що мені це, напевно, сниться,
Я римую себе з тобою, а до тебе немає рим.
Випадковість - не випадкова, небезпечна і неминуча,
Підкрадається невблаганно, накриває немов арта.
Ти найважча з моїх контузій, від якої німіють руки,
Ти панічна моя атака, опівнічна моя печаль.
Всі дороги ведуть до себе. Всі дороги ведуть додому.
А до тебе усі дороги заблукали на манівці.
На порозі життя і смерті, в світі білому, як верлібри,
Я римую себе з тобою, а до тебе немає рим.
©️ Олекса Бик
248views