СІМ Колись я бувала художницею І все малювала блакить у зірках, Мазюкала квіти й тварин, Дітей з ліхтарями в руках. Усі були просто у захваті Картини хотілося всім. А потім вже дещо вчинилось: Мені раптом стукнуло сім. Колись я бувала бігункою, Найшвидшою серед усіх. Я навіть і тата догнала, Ніхто тоді час не засік. Коли інші йшли, я летіла І бігала передусім. Та потім вже дещо вчинилось: Мені раптом стукнуло сім. Колись я була танцівницею, Казали, виходить вже щось. Щодня я крутилася і вигиналася, Але не заради когось. Мені так байдуже, що думали люди, Бо я танцювала із серцем своїм. Та потім вже дещо вчинилось… Мені раптом стукнуло сім. У сім усе стало інакшим, У сім стало соромно, хисту нема, У сім уже не малювали, Якщо танцювали, то лиш крадькома. У сім стали цифри важливі: На таймерах та листах звітів, А ще думки інших людей, Всіх тих, хто був дуже привітним. У сім я уже зрозуміла: Нічого не роблять заради утіхи І що малювання — це просто мистецтво, А танці — це спорт без проріхи. Що тільки лиш справжні бігунки Стоять на своїм п'єдесталі, І що ти умієш щось добре робити Коли перемога твоя на фіналі. Тож я перестала тоді танцювати, Також малювати, і бігати, і щось питати. Тепер я уже не бігунка, Хіба що тоді, Коли треба бути стрункою І кардіотренування потрібні мені. Тепер я уже не художник… Хіба що лиш зрідка як граю, Коли під час гри у «Активіті» Хтось поруч дотепно вважає, Що добре малюю. Тоді я їм відповідаю: усе це дурниці І знову вже перевертаю пісочний годинник. На мить я чомусь зажурюся всьому, Хоча і сама вже не знаю чому. Частина мене й досі мріє, Ніколи не знав щоби кожен, Що та намальована мною людина Так зовсім на себе не схожа, І що ще тоді, на заняттях з балету, Я все танцювала не в такт, А тато дозволив себе обганяти, Коли ми з ним бігли за так. Якщо хтось сьогодні спитає з людей, Де місце багатше у світі, То я відповім: Ні, не палац і не банк, повний грошей, А цвинтар. Якщо хтось мене запитає «чому», То я скажу вам: Бо там вже лежать всі картини зі сну, Які так ніхто зовсім не малював. Лежать там книжки, Які так ніхто іще не написав. Ідеї, які тут ніхто не розкрив, Бо ми кажем так семирічній дитині, Що речі такі серед див — Це тільки дитячі є мрії. Клара Льозель Переклад: Мирослав Манюк 31.10.2026 #переклад