ВІД ДАВНИНИ ДО СУЧАСНОСТІ

Вінчання - форма церковного шлюбу, яка запроваджувалася Синодом протягом ХVІІ-ХVIII ст. На перших етапах цього процесу вінчання негативно сприймалося населенням України, оскільки суперечило народним весільним обрядам.

Повінчані молоді нерідко жили нарізно, аж поки не справлять традиційне весілля.

Але перед тим як іти до церкви, молоді просили в батьків благословення, і ця церемонія проводилася з хлібом-сіллю. На Гуцульщині обряд вінчання зветься прощею: молодий і молода тричі обходять довкола столу й просять батьків пробачити за все, чим завинили перед ними. Ідучи до церкви, молода нерідко клала собі за пазуху залізний ключ або окраєць хліба. Виходячи з церкви, молоді з'їдали хліб, щоб жилося не вбого. Під час вінчання дружки тримали на правому плечі молодого хлібину зі свічкою, а над лівим плечем молодої перемітку. Це також елемент обрядовості, які дещо «заземляли» духовний церемоніал. Водночас церковне вінчання збагачувало традиційне народне весілля ідеєю освячення шлюбу, закріплюючи цінності сімейного життя.

З відривного календаря "Криниченька" за 23 вересня