ПЕРЕД ВІЧНІСТЮ Коли ви станете цілком старою, ввечері, можливо, Сидітимете у каміна з пряжею, немов мадонна, І скажете, співаючи мої вірші беззаборонно: «Ронсар оспівував мене в той час, як я була вродлива». Тоді вже не буде у вас служниці, що у вас робила, Яка, чуть стомлена від праці і, як завжди, напівсонна, На звук мого імення не прокинулася б церемонно, Благословляючи ваше ім'я хвалою в напівсили. Тоді я буду під землею, без кісток і тільки тінню, Серед бездушних всіх примар знайду свій спокій дуже цінний. А ви там у каміна будете плекати свою старість, Шкодуючи про це кохання, хоч воно того й не варте. Живіть, повірте лиш мені, не відкладайте все на завтра: Зривайте ті троянди від свого життя, які зостались. П’єр де Ронсар, «Сонети до Гелени», 1578 Переклад: Мирослав Манюк 12.09.2026 #переклад