#поезія ніч надходить ніби це єдиний простір де можна бути скручуватись равликом посеред кімнати серце чуже намагалось мене приспати що з того вийшло краще було не знати слухаю стукіт слухаю перебої що це з тобою це відгуки тиші і бою це я чую як ворог міняє свої набої слухаю далі а далі воно завмирає що це з тобою це я ніби трішки вмираю як таке сталось не знаю не знаю не знаю ось моє місто і я його залишаю там моя дача отам он мої горби рибалити ми їздили он-он туди ось моє друге місто я знову складаю валізи хто я тепер навіщо й куди я їду за вікном машини проносяться проспекти і гаражі висотки і сад головне вивезти звідси тих хто мені дорогий а потім цього разу я повернувсь назад серце моє все знало з дитинства чуєш плакало надто стукало і мовчало скільки разів я мав починати спочатку стільки разів у паперах не ставлять печатку серце все чуло я думав воно здається а воно продовжує битися всупереч тому з чим не можливо миритися ніч ховає всіх вимикається сонце вимикається світло згасають поволі свічки серце ж відбиває й надалі свої найцікавіші ритми із перебоями із переборами б’ється за всі міста що нескорені б’ється за всі плащаниці неорені ©️ Наталка Маринчак 3.05.2022