#поезія Доля А ми доброду́хи, лишень подиві́мось в минуле – Нескорені, горді, гостинні, співучі, незлі… А що здобували – пізні́ш віддали́ і забули, І знову ставали на наші одвічні граблі́. Розо́рюєм й сієм, віками привчившись до праці, Не падаєм духом – співаємо навіть в біді, Ще любимо землю, й не любим бурхливих овацій, І літ не рахуєм, що колами йдуть по воді… То доля така, що напевно і небо безсиле – Ну як нам нарешті з півсутінку вийти, з імли? По рідній землі лиш зорі́ють Героїв могили – Вони полягли, щоби ми, добродушні, змогли… Ще в жилах у нас не пропало звитяжно-юначе? Ще нам, понад все найцінніші Вкраїна і Бог? Він промахів наших з високого неба не бачить – Він вірить, із ними, що прийде ще час перемог! І долю п’ємо́ (то цілющий бальзам чи цикута?) – Ми дозу свою мусим з честю допити до дна… А доля як доля – вона тятиво́ю напнута, На вітрі епохи натужно бринить, як струна… 🖋️Іван Гентош