ПЕРО, ГОЛОС І СЛОВО ПОЕТА
Поет живе, допоки слово дише,
Допоки серце правдою горить,
І навіть там, де біль усе гучніше,
Він світлу пам'ять здатен освяти́ть.
Поет не судить – свідчить перед світом,
Як плаче мати, як дитина спить
В тривожну ніч під гуркотом неситим,
Де навіть тиша взялася боліть.
Поет не пише – він душею плаче,
Коли над світом чорний дим пливе.
Він словом тих, хто вже мовчить, означить,
Допоки пам'ять в кожного живе.
Поет не дасть ні пам'яті сконати,
Ні згаснути тому́, що не мине.
І поки серце здатне не мовчати,
Поета слово правдою живе.
Поет лиш словом засіва́ порошу,
Щоб пам'ять проростала звідусіль.
Не кожному дано́ нести́ цю ношу –
Чужий і свій переплавляти біль.
Нехай перо не зрадить мо́їй вірі,
Нехай не згасне творчості крило,
Бо є рядки, народжені у вирі,
Аби здолало забуття і зло.
І доки б'ється серце України,
І доки правда кличе до пера,
Мій голос стане голосом людини,
Яка мовчати просто не могла.
29.07.2026 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
Поет живе, допоки слово дише,
Допоки серце правдою горить,
І навіть там, де біль усе гучніше,
Він світлу пам'ять здатен освяти́ть.
Поет не судить – свідчить перед світом,
Як плаче мати, як дитина спить
В тривожну ніч під гуркотом неситим,
Де навіть тиша взялася боліть.
Поет не пише – він душею плаче,
Коли над світом чорний дим пливе.
Він словом тих, хто вже мовчить, означить,
Допоки пам'ять в кожного живе.
Поет не дасть ні пам'яті сконати,
Ні згаснути тому́, що не мине.
І поки серце здатне не мовчати,
Поета слово правдою живе.
Поет лиш словом засіва́ порошу,
Щоб пам'ять проростала звідусіль.
Не кожному дано́ нести́ цю ношу –
Чужий і свій переплавляти біль.
Нехай перо не зрадить мо́їй вірі,
Нехай не згасне творчості крило,
Бо є рядки, народжені у вирі,
Аби здолало забуття і зло.
І доки б'ється серце України,
І доки правда кличе до пера,
Мій голос стане голосом людини,
Яка мовчати просто не могла.
29.07.2026 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ПЕРО, ГОЛОС І СЛОВО ПОЕТА
Поет живе, допоки слово дише,
Допоки серце правдою горить,
І навіть там, де біль усе гучніше,
Він світлу пам'ять здатен освяти́ть.
Поет не судить – свідчить перед світом,
Як плаче мати, як дитина спить
В тривожну ніч під гуркотом неситим,
Де навіть тиша взялася боліть.
Поет не пише – він душею плаче,
Коли над світом чорний дим пливе.
Він словом тих, хто вже мовчить, означить,
Допоки пам'ять в кожного живе.
Поет не дасть ні пам'яті сконати,
Ні згаснути тому́, що не мине.
І поки серце здатне не мовчати,
Поета слово правдою живе.
Поет лиш словом засіва́ порошу,
Щоб пам'ять проростала звідусіль.
Не кожному дано́ нести́ цю ношу –
Чужий і свій переплавляти біль.
Нехай перо не зрадить мо́їй вірі,
Нехай не згасне творчості крило,
Бо є рядки, народжені у вирі,
Аби здолало забуття і зло.
І доки б'ється серце України,
І доки правда кличе до пера,
Мій голос стане голосом людини,
Яка мовчати просто не могла.
29.07.2026 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
25views