ПЕРО, ГОЛОС І СЛОВО ПОЕТА Поет живе, допоки слово дише, Допоки серце правдою горить, І навіть там, де біль усе гучніше, Він світлу пам'ять здатен освяти́ть. Поет не судить – свідчить перед світом, Як плаче мати, як дитина спить В тривожну ніч під гуркотом неситим, Де навіть тиша взялася боліть. Поет не пише – він душею плаче, Коли над світом чорний дим пливе. Він словом тих, хто вже мовчить, означить, Допоки пам'ять в кожного живе. Поет не дасть ні пам'яті сконати, Ні згаснути тому́, що не мине. І поки серце здатне не мовчати, Поета слово правдою живе. Поет лиш словом засіва́ порошу, Щоб пам'ять проростала звідусіль. Не кожному дано́ нести́ цю ношу – Чужий і свій переплавляти біль. Нехай перо не зрадить мо́їй вірі, Нехай не згасне творчості крило, Бо є рядки, народжені у вирі, Аби здолало забуття і зло. І доки б'ється серце України, І доки правда кличе до пера, Мій голос стане голосом людини, Яка мовчати просто не могла. 29.07.2026 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026