ЧОТИРИ… ДВАНАДЦЯТЬ…ВІЙНА

Повномасштабне вторгнення, війна,
Роки́ ідуть, та рана кровоточить,
Воює в Україні сатана...
То ж хто й який кінець вже напророчить?

Чотири ро́ки пекло це трива,
Чотири ро́ки у вогні палаєм,
Чотири ро́ки крівцю пролива,
Чотири ро́ки спо́кою не маєм.

А загалом уже дванадцять літ,
Як цви́нтарі могилами рясніють,
Як в нас ляга в могили кращий цвіт,
Як в нас щодня... щодня у нас німіють.

Щодня німіють від страшних новин,
Коли, мов скло, розбита в нас надія,
Коли вмирає батько, доня, син
Й навколо пекло – ворога затія.

Кричать від горя вдови і батьки,
Молитва в небо відчаєм злітає,
Вбивають долі вибухи різкі,
Вціліле серце кожна звістка крає.

Але в руїнах б'ється дух живий,
Життя крізь чорний попіл проростає,
Іде на вбивцю воїн молодий.
Та ката ж бо ніщо не зупиняє.

То де ж той день, щоб згинув ворог-кат
Й розвіяв вітер попіл і тумани,
Щоб повернувсь додому син і брат,
Щоб не ятрились більше наші рани?

Хоч ми — як скеля, ми — як дикий вир,
І ми несе́мо хрест до перемоги,
Та га́сить сві́чі той потвора-звір,
Й роки́ не схо́дить з нашої дороги.

24.02.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1057954
ЧОТИРИ… ДВАНАДЦЯТЬ…ВІЙНА Повномасштабне вторгнення, війна, Роки́ ідуть, та рана кровоточить, Воює в Україні сатана... То ж хто й який кінець вже напророчить? Чотири ро́ки пекло це трива, Чотири ро́ки у вогні палаєм, Чотири ро́ки крівцю пролива, Чотири ро́ки спо́кою не маєм. А загалом уже дванадцять літ, Як цви́нтарі могилами рясніють, Як в нас ляга в могили кращий цвіт, Як в нас щодня... щодня у нас німіють. Щодня німіють від страшних новин, Коли, мов скло, розбита в нас надія, Коли вмирає батько, доня, син Й навколо пекло – ворога затія. Кричать від горя вдови і батьки, Молитва в небо відчаєм злітає, Вбивають долі вибухи різкі, Вціліле серце кожна звістка крає. Але в руїнах б'ється дух живий, Життя крізь чорний попіл проростає, Іде на вбивцю воїн молодий. Та ката ж бо ніщо не зупиняє. То де ж той день, щоб згинув ворог-кат Й розвіяв вітер попіл і тумани, Щоб повернувсь додому син і брат, Щоб не ятрились більше наші рани? Хоч ми — як скеля, ми — як дикий вир, І ми несе́мо хрест до перемоги, Та га́сить сві́чі той потвора-звір, Й роки́ не схо́дить з нашої дороги. 24.02.2026 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026 ID: 1057954
114переглядів