ЧОТИРИ… ДВАНАДЦЯТЬ…ВІЙНА

Повномасштабне вторгнення, війна,
Роки́ ідуть, та рана кровоточить,
Воює в Україні сатана...
То ж хто й який кінець вже напророчить?

Чотири ро́ки пекло це трива,
Чотири ро́ки у вогні палаєм,
Чотири ро́ки крівцю пролива,
Чотири ро́ки спо́кою не маєм.

А загалом уже дванадцять літ,
Як цви́нтарі могилами рясніють,
Як в нас ляга в могили кращий цвіт,
Як в нас щодня... щодня у нас німіють.

Щодня німіють від страшних новин,
Коли, мов скло, розбита в нас надія,
Коли вмирає батько, доня, син
Й навколо пекло – ворога затія.

Кричать від горя вдови і батьки,
Молитва в небо відчаєм злітає,
Вбивають долі вибухи різкі,
Вціліле серце кожна звістка крає.

Але в руїнах б'ється дух живий,
Життя крізь чорний попіл проростає,
Іде на вбивцю воїн молодий.
Та ката ж бо ніщо не зупиняє.

То де ж той день, щоб згинув ворог-кат
Й розвіяв вітер попіл і тумани,
Щоб повернувсь додому син і брат,
Щоб не ятрились більше наші рани?

Хоч ми — як скеля, ми — як дикий вир,
І ми несе́мо хрест до перемоги,
Та га́сить сві́чі той потвора-звір,
Й роки́ не схо́дить з нашої дороги.

24.02.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1057954