Українська
English
#поезія
Згадалися мої 16 років…
Давно, що аж не віриться мені.
Попереду були мільйони кроків
І довгими тоді здавались дні.
Життя іще не ставило питання,
Все надихало: спека й білий сніг.
І ті, найперші, проліски кохання
Цвіли в очах… здавалося – навік.
Дорога видавалася прямою,
По ній з добром ти до людей ідеш.
В 16 літ, обласканим судьбою,
Нам вірилось: життя – воно без меж.
Та в долі на усе існують строки
І час уже в шаленім ритмі мчить.
Негадано пришвидшуються кроки
І їх не загальмуєш ні на мить.
У світі добрім, а коли – й жорстокім,
Було всього: і сміху, і плачу…
Але живі мої 16 років
І я від себе їх не відпущу!
🖋️Наталія Бідненко
Згадалися мої 16 років…
Давно, що аж не віриться мені.
Попереду були мільйони кроків
І довгими тоді здавались дні.
Життя іще не ставило питання,
Все надихало: спека й білий сніг.
І ті, найперші, проліски кохання
Цвіли в очах… здавалося – навік.
Дорога видавалася прямою,
По ній з добром ти до людей ідеш.
В 16 літ, обласканим судьбою,
Нам вірилось: життя – воно без меж.
Та в долі на усе існують строки
І час уже в шаленім ритмі мчить.
Негадано пришвидшуються кроки
І їх не загальмуєш ні на мить.
У світі добрім, а коли – й жорстокім,
Було всього: і сміху, і плачу…
Але живі мої 16 років
І я від себе їх не відпущу!
🖋️Наталія Бідненко
#поезія
Згадалися мої 16 років…
Давно, що аж не віриться мені.
Попереду були мільйони кроків
І довгими тоді здавались дні.
Життя іще не ставило питання,
Все надихало: спека й білий сніг.
І ті, найперші, проліски кохання
Цвіли в очах… здавалося – навік.
Дорога видавалася прямою,
По ній з добром ти до людей ідеш.
В 16 літ, обласканим судьбою,
Нам вірилось: життя – воно без меж.
Та в долі на усе існують строки
І час уже в шаленім ритмі мчить.
Негадано пришвидшуються кроки
І їх не загальмуєш ні на мить.
У світі добрім, а коли – й жорстокім,
Було всього: і сміху, і плачу…
Але живі мої 16 років
І я від себе їх не відпущу!
🖋️Наталія Бідненко
312переглядів