ГОМІН

Прокидаюся знову від крику крилатих,
Над гілками зависли уривки непевні
І тривожиться простір від запаху "лате".

Понад лінії віття зростає душевність,
Сильний гомін пташиний руйнує дрімоту
І зникає в зіницях неспокій дешевий.

Під склепінням думок визріває самотність,
Перемішані спогади з днем учорашнім
І ці співи руйнують мій внутрішній мотлох.

У розхитаній пам'яті думи не кращі,
Наче зерна без поля, без часу, без росту,
Ніби теж вони кличуть співати між хащів.

Птах не пісню веде, а шукає, де просо,
Перевірює кожну знайому місцевість
І нахабно в траві перетрушує роси.

Бо спокійна поверхня приховує двері,
А за ними зберігся невидимий вирій,
Що колись повертав всіх птахів із резервів.

Я приймаю цей гомін уже не як вирок,
А як знак, що мовчання розсипалось співом.
Цей вокал мов будильник мене з прірви вирвав.

Сильний гомін пташиний доладний, на диво!

Мирослав Манюк
05.05.2026