ВІЛЬШАНИЙ ПАН Хто мчить дуже пізно крізь темряву й вітер? Це батько із сином, малюк — його витвір; Тримає хлоп'ятко він міцно рукою, В обіймах маленького гріє собою. Мій сину, чому ти сховався в жупані? — Мій батьку, ти бачиш Вільшаного пана? Це той пан Вільшаний з хвостом та рогами? — Мій сину, то тільки туман над лісами. «О, милий мій хлопчику, йди-но до мене! Я маю для тебе забави шалені. Барвисте цвітіння тут є край водойми, А мати моя має шати коштовні». — О, батьку, мій батьку, ти чути не хочеш, Що він мені тихо на вухо шепоче? — Спокійно, дитино, нічого не бійся, То вітер вирує у жовтому листі. «Чи хочеш, маленький, пройтися зі мною? Дівчатка мої будуть гратись з тобою; Зведуть хороводи з тобою ці діви, Гойдатимуть ніжно, співатимуть співи». — О, батьку, мій батьку, ти бачиш, як манять, Дівчатка від пана у темнім тумані? — Так, сину, я бачу, не бійся, це тіні, То верби старі, у пітьмі вони сірі. «Ти милий для мене, люблю твою вроду; Якщо сам не підеш, то викраду згодом». — О, батьку, мій батьку, прощаюсь з тобою! Вільшаний король вже завдав мені болю! І батько жахається, мчить світ-заочі, Дитину стискає, що вмерти не хоче, До двору дістався крізь страх перед смертю — Та в нього в обіймах дитя було мертве. Йоганн Вольфганг фон Ґете Переклад: Мирослав Манюк 24.04.2026 #переклад