#поезія Недільного ранку наївна дитина У храмі спитала святого отця: – У світі сучасному звір чи людина Гідні найбільше любові Творця? Мама казала, що люди жорстокі: Не слухають Бога, та люті, як звір. Словами говорять про цілі високі, А самі не рідко живуть в перекір. Заповідь Бога найбільшу – "ЛЮБИТИ" Сучасна людина забула, мабуть, Замість покликання – ближнім служити, Вони один одного «ворогом» звуть. Гріховність дорослих я бачу повсюди Та мало, на жаль, у серцях доброти. Навіщо ж вони почепили на груди Великі свої золотаві хрести? Сьогодні, будь ласка, праведний отче, Правду відкрийте мені на кінець, Людину чи звірів бачити хоче У царстві своєму Великий Творець? Видно було, що монах здивувався Від мудрих таких, не дитячих питань. Трішки з думками своїми зібрався, А потім дитині сказав без вагань. – Звірі, дитино, безгрішні творіння, У рай попадуть у належні місця, А люди, на жаль, через власне падіння, Не всі увійдуть у домівку Творця. Знає Господь про гріхи й пересуди, Які притаманні природі людській, Але силоміць заставляти не буде, Щоб ми підкорилися волі Святій. Звірі уникнуть майбутні митарства, Бо ним не потрібно носити хрести, А людям, що хочуть до світлого Царства, Гідність потрібно свою довести. ©️ Роман Марковський