#історія #факт
ЛЮДИНА, ЩО ВРЯТУВАЛА «МОНА ЛІЗУ»: ТАЄМНА ПОДОРОЖ ЖАКА ЖОЖАРА.
Коли у 1939 році тінь нацизму накрила Європу, світ завмер у передчутті не лише людських жертв, а й тотального знищення культури. У Парижі, в кабінетах Лувру, скромний і небагатослівний директор національних музеїв Жак Жожар почав діяти ще до того, як пролунали перші постріли. Поки політики сподівалися на мир, він розробив план наймасштабнішої евакуації мистецтва в історії. 🖼️
За десять днів до початку війни сотні працівників музею та студентів-добровольців, працюючи вдень і вночі, зняли зі стін понад 3600 картин. «Мона Ліза» покинула своє звичне місце в особливому ящику на оксамитовій підкладці. Її везли в звичайній кареті швидкої допомоги, щоб не привертати уваги агентів, а потім перевантажили у фургон без жодних розпізнавальних знаків.
Жожар перетворив усю країну на гігантське сховище. Він особисто обирав занедбані замки в глибині Франції, де не було військових об'єктів. Коли Париж був окупований, нацистські офіцери, що прийшли за «трофеями», знайшли в Луврі лише порожні рами. Протягом усієї окупації Жожар вів небезпечну подвійну гру: він залишався на посаді, формально співпрацюючи з урядом Віші, але таємно координував переміщення шедеврів щоразу, коли фронт наближався до чергового замку.
Цей чоловік ризикував життям щохвилини. Якби гестапо дізналося про місцезнаходження «Джоконди», Жожара чекала б страта за саботаж наказів Рейху. Проте він вистояв. Коли війна закінчилася, жоден значущий експонат із колекції Лувру не був втрачений або пошкоджений. Світ зобов’язаний збереженням усмішки «Мони Лізи» не щасливому випадку, а залізній волі однієї людини, яка вірила, що полотно може бути ціннішим за життя, якщо це полотно — пам’ять людства. 🏛️🗝️
ЛЮДИНА, ЩО ВРЯТУВАЛА «МОНА ЛІЗУ»: ТАЄМНА ПОДОРОЖ ЖАКА ЖОЖАРА.
Коли у 1939 році тінь нацизму накрила Європу, світ завмер у передчутті не лише людських жертв, а й тотального знищення культури. У Парижі, в кабінетах Лувру, скромний і небагатослівний директор національних музеїв Жак Жожар почав діяти ще до того, як пролунали перші постріли. Поки політики сподівалися на мир, він розробив план наймасштабнішої евакуації мистецтва в історії. 🖼️
За десять днів до початку війни сотні працівників музею та студентів-добровольців, працюючи вдень і вночі, зняли зі стін понад 3600 картин. «Мона Ліза» покинула своє звичне місце в особливому ящику на оксамитовій підкладці. Її везли в звичайній кареті швидкої допомоги, щоб не привертати уваги агентів, а потім перевантажили у фургон без жодних розпізнавальних знаків.
Жожар перетворив усю країну на гігантське сховище. Він особисто обирав занедбані замки в глибині Франції, де не було військових об'єктів. Коли Париж був окупований, нацистські офіцери, що прийшли за «трофеями», знайшли в Луврі лише порожні рами. Протягом усієї окупації Жожар вів небезпечну подвійну гру: він залишався на посаді, формально співпрацюючи з урядом Віші, але таємно координував переміщення шедеврів щоразу, коли фронт наближався до чергового замку.
Цей чоловік ризикував життям щохвилини. Якби гестапо дізналося про місцезнаходження «Джоконди», Жожара чекала б страта за саботаж наказів Рейху. Проте він вистояв. Коли війна закінчилася, жоден значущий експонат із колекції Лувру не був втрачений або пошкоджений. Світ зобов’язаний збереженням усмішки «Мони Лізи» не щасливому випадку, а залізній волі однієї людини, яка вірила, що полотно може бути ціннішим за життя, якщо це полотно — пам’ять людства. 🏛️🗝️
#історія #факт
ЛЮДИНА, ЩО ВРЯТУВАЛА «МОНА ЛІЗУ»: ТАЄМНА ПОДОРОЖ ЖАКА ЖОЖАРА.
Коли у 1939 році тінь нацизму накрила Європу, світ завмер у передчутті не лише людських жертв, а й тотального знищення культури. У Парижі, в кабінетах Лувру, скромний і небагатослівний директор національних музеїв Жак Жожар почав діяти ще до того, як пролунали перші постріли. Поки політики сподівалися на мир, він розробив план наймасштабнішої евакуації мистецтва в історії. 🖼️
За десять днів до початку війни сотні працівників музею та студентів-добровольців, працюючи вдень і вночі, зняли зі стін понад 3600 картин. «Мона Ліза» покинула своє звичне місце в особливому ящику на оксамитовій підкладці. Її везли в звичайній кареті швидкої допомоги, щоб не привертати уваги агентів, а потім перевантажили у фургон без жодних розпізнавальних знаків.
Жожар перетворив усю країну на гігантське сховище. Він особисто обирав занедбані замки в глибині Франції, де не було військових об'єктів. Коли Париж був окупований, нацистські офіцери, що прийшли за «трофеями», знайшли в Луврі лише порожні рами. Протягом усієї окупації Жожар вів небезпечну подвійну гру: він залишався на посаді, формально співпрацюючи з урядом Віші, але таємно координував переміщення шедеврів щоразу, коли фронт наближався до чергового замку.
Цей чоловік ризикував життям щохвилини. Якби гестапо дізналося про місцезнаходження «Джоконди», Жожара чекала б страта за саботаж наказів Рейху. Проте він вистояв. Коли війна закінчилася, жоден значущий експонат із колекції Лувру не був втрачений або пошкоджений. Світ зобов’язаний збереженням усмішки «Мони Лізи» не щасливому випадку, а залізній волі однієї людини, яка вірила, що полотно може бути ціннішим за життя, якщо це полотно — пам’ять людства. 🏛️🗝️
31переглядів