#історія #постаті Григорій Беклемішев: Архітектор українського піанізму та «ворог» академічної нудьги. Якщо ви сьогодні насолоджуєтеся майстерністю українських піаністів, знайте: фундамент цієї школи 4 лютого 1881 року почав закладатися разом із народженням Григорія Беклемішева. Це була людина, яка не просто натискала на клавіші, а створювала інтелектуальний контекст для української музики у буремні часи початку XX століття. 🎹🎼 Від учня легенд до вчителя майстрів Беклемішев пройшов солідну школу в консерваторії під керівництвом Ферруччо Бузоні — одного з найвидатніших піаністів світу. Проте його серце і кар’єра належали Києву. Приїхавши сюди в 1913 році, він став одним із перших професорів новоствореної Київської консерваторії. Григорій Миколайович не просто вчив техніці гри; він виховував митців, які мали розуміти філософію кожного звуку. 🎓✨ Битва за українську культуру В часи Української Народної Республіки та короткого періоду «українізації» 1920-х, Беклемішев активно працював над розбудовою національної музичної освіти. Він був одним із тих, хто доводив: українська культура — це не лише народні пісні (хоч він їх щиро шанував), а й висока академічна класика європейського рівня. 🏛️🇺🇦 Його репертуар був феноменальним. Беклемішев був чи не першим в Україні, хто почав виконувати цикли всіх сонат Бетховена чи творів Ліста, перетворюючи кожний концерт на лекцію-подію. Трагедія та спадок Доля митця в радянській системі була непростою. У 1930-х роках, коли почалися репресії проти української інтелігенції, Беклемішев, як і багато його колег, перебував під постійним тиском. Його звинувачували в «академізмі» та відірваності від пролетаріату. Проте його авторитет був настільки високим, що навіть радянська влада не наважилася повністю стерти його ім'я. ⛓️🎹 Беклемішев помер у 1935 році, залишивши після себе плеяду учнів, які рознесли славу київської фортепіанної школи по всьому світу. Він навчив нас головному: музика — це не розвага, а спосіб зберегти гідність і культуру навіть тоді, коли світ навколо руйнується.